Я воспринимаю эту акцию во Львове очередным полит-перформансом в духе всей проводимой региональской властью антигосударственной политики.

Как бы "президент"-Янукович не строил честные глазки, декларируя проевропейский внешнеполитический курс, понятно  же, что начав путь к десуверенизации Украины с харьковских соглашений, он уже с этого пути не сойдёт.

Все последующие действия власти, включая:
реформы", искореняющие всякую возможность м/предпринимательства и ведущие к обнищанию населения,
натравливание одних на другие разных социальных групп,
и табачниковское глумление над образованием и наукой,
и принятые Радой законы о православной морали, контроле коррупции, красных флагах и пр.,
и репрессии против участников протестов, 
и издевательские призывы к населению переходить на подножный корм -- при невиданных прежде масштабах нескрываемого растаскивания бюджета бандой властьимущих,
- всё это в совокупности представляется реализацией ускоренной программы ликвидации государства Украина.

Притом, по этому сценарию главным виновником потери страны хотят выставить народ Украины.

А чтобы создать видимость, будто бы народ сам своими руками разрушил свою страну, как раз и устраиваются провокации, подобные поганому спектаклю, разыгранному властью во Львове.Чем ещё можно получить требуемую по сценарию картинку, если не разжиганием конфликтов и гражданского противостояния?

Цель подобных провокаций - моральная расправа и унижение народа для предъявления миру некого казуистического фейка, который станет ширмой предательству властями своей страны:
когда от марионетки-Януковича и его правительства потребуют окончательного решения возложенной на них задачи (а такой задачей видится раскол страны и поглощение части Украины Россией) -- тогда они и спровоцируют в обществе крайние формы противостояния, ростки которого насаждаются сейчас всеми действиями этой уродской власти.

 

Симпатичний тест:



Пройти тест личности

вот такой Михалков и есть (видео из ЖЖ Тины Канделаки)



via oleg_kozyrev  (тут).

/Відео від Аркадія Бабченка/

КЕМБРИДЖ. 1 серпня в Гарвардському університеті відбув­ся показ фільму„Молитва за геть­мана Мазепу". Його організовано в рамках культурної програми Літ­ньої школи українознавства Гар­вардського університету (ЛШУГУ). Студенти ЛШУГУ та громада Бос­тону й околиць отримали виняткову нагоду ознайомитися із кіностріч­кою, яку представляють як перший повнометражний великобюджетний (12 млн. гривень) художній фільм за роки незалежности України. Склад творчої групи фільму свід­чить про амбітність і розмах проек­ту. Режисер фільму - Юрій Іллєнко, чи не найвідоміший на Заході із українських кінематографістів, зо­крема як автор фільмів „Криниця
для спраглих", „Лебедине озеро: зона", як оператор стрічки „Тіні за­бутих предків". В головній ролі гетьмана Мазепи - Богдан Ступка, дружина Василя Кочубея - акторка Людми­ла Єфименко, Петро І - Вячеслав Довженко, Карл XII - Микита Джигурда. Автор музики до філь­му - Вірко Балей.



Світова прем'єра „Молитви" відбула­ся у лютому цього року на Берлін­ському Міжнародному кінофестива­лі, у позаконкурсній програмі. Дехторозцінив неоднозначну реакцію фес­тивальної критики, - фільм мовбизалишився проігнорованим, - як йогооднозначний неуспіх. Відгуки і рецен­зії на фільм в українській пресі зарясніли такими означеннями, як„темний, млявий", „тріюмф стихії
кітчу", „ідеологічно запрограмова­ний", „непіддається прочитанню", „стилістич­но еклектичний".
     Особливо одностайною у критиці „Молитви" є російська преса. Па­ризька „Русская мисль" переконува­ла своїх читачів: „Нє ходіте на порнофільми!".  Міністер культури РосіїМихаїл Швидкой закликав російськікінопрокатні установи не показуватиІллєнкової стрічки в кінотеатрах.

Проти „Молитви" також стали висувати політичні звинувачення. Якийсь добродій В. Перебийніс на Інтернет-сторінці тижневика світового українства „Український форум" натякає на те, що фільм - це
масонська змова з метою „спаплюжити все українське". Виконавцеві ролі Мазепи Богданові Ступці він радить не виходити на вулицю без охорони, а щодо режисера Ю. Іллєнка висловлює надію, що українські глядачі за його ж, - Іллєнковою, - „(садомазохістичною?) фантазією підріжуть та спа­
лять". У типовому для преси „північного сусіда" відгуку на фільм російська газета „Красная звєзда" писала про „Молитву" як про „самий руссофобскій фільм всєх врємьон і народов", як про політичну змову антиросійських сил в Україні, які прагнуть отруїти „добрі взаємини між двома державами".

Однак в день фактичної, хоча й неофіційної, прем'єри „Молитви за гетьмана Мазепу" в США
більша частина глядацької авдиторії в Гарварді не знала про всі ці пристрасті - йшла на перегляд
фільму зі сподіваннями побачити кінематографіч­ну ілюстрацію відповідного періоду історії Украї­ни. Коротке вступне слово перед висвітленням кі­нострічки виголосив композитор Вірко Балей, спеціально запрошений до Гарварду з цієї нагоди. Не­наче намагаючись запобігти фактові невиправда­ного сподівання, він порадив глядачам залишити перед входом критерії, за якими вони звикли оці­нювати кінематографічну продукцію. Мовляв, сьогодні йдеться про фільм незвичайний, склад­ний, шокуючий, покликаний не розважати, а спо­нукати до співпереживання, болючих рефлексій над драматичними екзистенційними дилемами українського буття. „Молитва", - застеріг В. Ба­лей, - це не історичне полотно і не кіно-ілюстрація періоду із минулого України.
Справді, шукати у фільмі історичних фактів - річ невдячна. В ньому також немає таких звичай­них композиційних складників, як сюжетна лінія із експозицією, зав'язкою, розвитком конфлікту,
кульмінацією та розв'язкою, як розвиток персонажів, як наративна послідовність у часі і просторі.

„Молитва" - це свого роду сон, ба - навіть кошмар, із притаманними йому нелогічністю та іраціональністю,  довільним плином асоціяцій, поєднання непоєднуваного. В одному інтерв'ю з нагоди закінчен­ня праці над фільмом Юрій Іллєнко говорить про нього як про кінострічку, виконану в особливому „жанрі фільму-молитви". Але вочевидь не молит­ва, а саме сон, цей найдавніший, за словами Хорхе Луїса Борхеса, різновид естетичної творчості людства, визначає стилістику, звуковий і візуаль­ний ряд Іллєнкового твору. Розмиті кольори, пеле­на, через яку постають перед глядачем події, каме­ра, яка у постійному русі, позірна хаотичність.

Фільм активно користується естетикою сюрреалізму. Це виявляється і у самому форматі сну (зі мною погодяться ті, хто пам'ятає фільми Луїса Бунєеля) й у відсутності меж між маренням і дійсніс­тю, між раціональним і божевільним, трагічним і комічним, високим і приземленим.
Сюрреалізм проступає й у картинах, настінних розписах (худож­ник Сергій Якутович), деталях обстановки, які по­части нагадують малярство Сальвадора Далі, у не­знайомій для українського кіна, - хоча й дуже своє­рідній, - зосередженості на тілесному - сцени сексу, нагота, тортури, різанина.
Іллєнко свідомо будує кадр, декорації, антураж, костюми персонажів в такий спосіб, щоб позбавити глядача найменшої можливости повірити в історич­ність моменту. Впадає в очі показова штучність атрибутики - деякі персонажі носять римські тоги, Мазепа й Петро у сцені не зовсім платонічного єднання міняються чоботами-панчохами, які більше пасують повіям-трансвеститам у Нью-Йорку, ніж
гетьманові і цареві. Подібно, що Іллєнко поставив собі завдання підважити, знищити звиклі міти,
культи, які стали обов'язковими для українців у підході до видатних діячів історії. Можливо, тому з
таким обуренням і почуттям зраджености сприйня­ли „Молитву" українські традиціоналісти і ті, хто вимагає від кіна, цілком у дусі совєтських часів, бути знаряддям виховання іншої „нової людини", яка тим разом називається „справжній українець".

Фільм безперечно шокує, але у спосіб, на мою думку, несподіваний. Він шокує не ріками крові, не горами трупів, не відтятими головами - кожногоразу глядач через дві секунди розуміє, що та кров - це акварельна фарба, ті трупи - муляжі, а відтяті голови насправді щойно відкручені від манекенів і сяк-так загримовані. Те, що справді мало б шокувати - це як Іллєнко без вагання відкидає традиціоналістичні табу, успадковані українцями моделі самоідентифікації, способи мислення про себе і про інших, як він ставить перед глядачем у найпровокативніший формі питання, які через особисту драмуМазепи і як людини, і як політичного діяча торка­ються дилем української кондиції. Ці дилеми озву­чуються в устах Мазепи, Петра І, Карла XII, Мотрі.„Бути руїні, чи бути Україні", - вигукує Мазепа ізпатетичністю Гамлета. Або: „Гетьмани всіх Україн- скільки їх було сьогодні зранку?".
 

Мазепин сон у „Молитві" розгортається якфарс, у якому всі без винятку персонажі, включно
із самим гетьманом, здаються божевільними. Зда­ється, для Іллєнка немає нічого святого, бо будь-яка святиня не убезпечена від „примруженого ока"режисера, від його іронії, навіть злого осміяння.
Зрозуміло, що ті, хто звик сподіватися від кіно ди­дактик і настанов, відчувають себе обманутими,
кинутими напризволяще у морі морального й ідей­ного релятивізму українського пост-модернізму.

Демонстрація в Гарварді кінострічки „Молитваза гетьмана Мазепу" стала можлива завдяки ініціативі директора ЛШУГУ Галини Гринь та сприяннюкомпозитора й автора музики до фільму Вірка Балея і продюсера Ігора Дідковського (Київ). Вона стала фактичною, хоча й не офіційною прем'єрою фільму у США ще до його виходу на широкий екран в Україні.

Леся Майже-Украинка:
Раскраска для взрослых или давайте не думать про белых обезьян

Холодная зима 2006.
Февраль. Пятница. Вечер.

Выхожу из офиса на улице Петровского. И сразу чувствую чей-то взгляд. На меня смотрят, и не просто смотрят – меня видят.
Светящийся щит. Тут недавно красовался Святаш-массажист. А сейчас… Сейчас меня видит будущий МЕР моего города Миша Добкин, 36 лет от роду.
И как-то нехорошо он на меня смотрит. Неприязненно. Я тоже смотрю неприязненно.
( Read more... )

Вместе весело шагать

19-07-2007 // http://maidan.org.ua/static/mai/1184794211.html

В начале Бог сотворил небо и землю, а уже после этого Леся решила наконец-то почитать Конституцию.

Основной Закон Страны выглядел как-то несолидно – тоненький, в мягкой обложке и почему-то сильно замусоленный. Интересно – а кто это читал Конституцию в лесиных апартаментах, что она такая потрепанная... Неужели красивый кот Микеланджело?